субота, 30 січня 2016 р.

Книги, журнали та поезія на війні

Читання під час дорогиу перше відрядження до АТО
Знаю, зараз багато хто надсилає у АТО книги солдатам. І до нас такі книги теж приїздили. Бачив, як їх читали бійці у вільний час.
Коли ми відправлялися у переше відрядження до Слов’янська, один з наших узяв у дорогу книгу «Дефіляда у Москві». Так, у нас були тоді великі плани. Тоді війна лише розпочиналася, і ми гадали, що хто виживе, той через кілька місяців побачить перемогу.
У мене ж була у ноутбуці завантажена збірка віршів київської поетеси. З творчістю Саші я познайомився менше року до того. Пощастило мені бути знайомим і особисто. Я читав ту книгу у таборі Антитеррористичного центру, і пізніше, вже на посту під Слов’янськом. Бувало ще й слухав пісні з мобільного. Не пам’ятаю, щоб хтось тоді читав літературу.
Саша Кладбіще. Збірка віршів
А потім був бій. І я лишився лише з тим, що було на мені, без ноутбука і телефона. Втратив можливість хоч якось культурно відволікатися від пережитого.
І тоді мені прийшли на допомогу будівельні журнали. Вони невідомим мені чином потрапили до нас. Знаєте, оті дорогі та гарні журнали про дизайн, інтерьєри та будівництво з малюнками. І з різними порадами та хитрощами ремонту. Це був дуже ефективний антистрес. Такі журнали можна гортати роздивляючись малюнки, чи читати коротенькі замітки. У стані, коли неможливо сконцентруватися на чомусь, це те, що ти ще можеш робити.
Ті журнали робили одну важливу річ. Вони примушували мріяти про майбутнє. Думати не лише про зараз, а про більш віддалену перспективу. Про час, коли ти повернешся додому, і будеш жити далі. І уява малювала гарний будинок, нові рішення з планування, те, що я зроблю колись власними руками. І це знову запускало життя. Допомогло подолати один з факторів бойового стресу.
Ще були в нас газети. Пару раз їх привозили пакунками. Коротенькі, з двох аркушів, але про нас, про військові дії у АТО. Про те, що нами пишається командування. Ще були часто недолугі, і не надто правдиві історії, але з присмаком перемоги. Одну з таких газет я привіз додому.
Бойовий листок - Україна Єдина.
Повернувшись з визволеного вже Слов'янська додому, я потрапив на дуже очікувану подію – вийшла нова поетична збірка Саші. Надзвичайна збірка. Я пишався тим, що теж мав стосунок до неї. Ще під час подій Майдану, попросив зробити збірку у невеличкому форматі, щоб просто було брати її з собою, і мати при собі тоді коли це дійсно необхідно.
Адже вдома ноутбуки, та інші сучасні штуки, запросто можуть замінити усю бібліотеку. А паперові книжки припадають пилом на полицях, і стають лиш декором. Але є надзвичайні ситуації, коли ти випадаєш з зони комфорту. Залишаешся невідомо де, у складних умовах, без комунікацій. Тоді єдиний варіант – це друкована книга. Серед бруду війни, слова на папері знову повертають собі те значення, яке вони мали багато років тому. Коли до книги ставилися з надзвичайною повагою та любов’ю.
Але не будь-який формат підійде такій «тактичній книзі». Книга має бути компактною та міцною. Так, щоб легко розміщуватися у кармані військового одягу.
Саме така книга була видана Сашею, і дістала назву «Ничего не бойся». І вірші у ній були підібрані так, щоб вони допомагали у важкий момент та підтримували бойовий дух. Книга ставала другом, лінком до життя та тих людей, хто тебе чекає.
Коли я обдумував усі ці вимоги до ідеальної книги на всі випадки життя, я ще не знав, що через пару місяців, я добровільно стану солдатом і поїду на схід України, щоб захищати суверенітет та цілісність Батьківщини. Тоді ще не нічого цього не відбувалося. Зараз мені здається, що я наче повернувся у часі, щоб вчасно попросити саме таку книгу, яка мені буде необхідна у майбутньому. І це саме той випадок, коли я отримав абсолютно те, що бажав!
Саша Кладбіще. "Ничего не бойся"
На презентації книги, Саша подарувала мені п’ять примірників, один з яких підписала мені. А я розповідав їй та тим, хто був поруч, військові історії про Слов'янськ і бойові дії. Потям два примірники я віддав солдатам, а два - людям, які переймалися, щоб я успішно повернувся з війни.
Книга Саші Кладбіще у Слов'янську.
І поїхала та книжечка зі мною у Вуглегірськ у серпні. І більше не покидала свого місця у нагрудному кармані кітеля, поруч з військовим квитком та іншим. Час від часу вона підзаряджала душу віршами. Та й так постійно відчувалася у кармані. І зараз вона теж лежить поруч. За півтора року книга трохи обтерлася та вигнулася, прийнявши анатомічну форму від перебування у нагрудному кармані. Але тримається добре, показуючи, що вона ще й не таке переживе.
Повернуся до тих книжок, які передають у АТО. Насправді не так багато людей зараз любить читати книжки. А  ті, хто ніколи не мав звички щось читати, не поспішають починати це на війні. Пам’ятаю свого командира у Вуглегірську, якого можна було побачити лише з книгою, рацією, або автоматом. Я навіть зобразив його книжковою совою з автоматом. І ще кілька молодших бійців також часом щось читали.
Командир завжди готовий постріляти, чи почитати.
Я не розумів, як вони можуть читати такі великі тексти? Я постійно був з загостреною увагою, і не міг узятися за читання роману чи повісті. Та й часу не було на щось велике. А от описана вище збірка віршів запросто читалася. І приносила потрібний ефект.
Якщо ви плануєте відправляти книжки для бійців, подумайте над тим, що я написав. Можливо краще відправити пару цікавих книжок і побільше якихось іллюстрованих журналів. Поезія, то дуже особисте. Вона повинна бути надзвичайно якісною та припасти до душі, щоб її почав читати солдат. Але якщо це станеться, то це найефективніший вихід. Як у моєму випадку - невеличка книжечка налаштовує душу наче камертон. Як нитка Аріадни, вона допомогає повернутися, і не загубити себе у лабіринтах війни.
На один з віршів Саші я створив кліп з відеорядом відзнятим у Вуглегірську:

Немає коментарів:

Дописати коментар