вівторок, 19 січня 2016 р.

Звичка до влади і відповідальності

Догляд машин на останньому блокпості.
«Це моє містечко, і я тут шериф атошник». Що таке влада? Пам’ятаю зі школи, що це здатність зробити так, щоб твої вказівки безумовно виконувалися на певній території.
Під час бойових дій солдат звикає бути владою, більше того, це є нормально та прописано у законі. І ця влада відчувається, і до неї дуже просто звикнути. Ти віддаєш наказ, і його виконують. Практично ніхто не наважується сперечатися з озброєним солдатом у зоні бойових дій. Ця влада фактично абсолютна. І солдат відчуває свою абсолютну владу.
Саме солдат вирішує чи ти мирний громадянин, чи терорист. Чи ти являєш собою небезпеку. І діє відповідно.
І навкруги немає нікого хто мав би вищу владу за владу солдата у зоні бойових дій. Так, є командири і вони виконують свою функцію, часом корегуючи діяльність солдата. Але на загальному, побутовому рівні всі військові однакові, бо це зона бойових дій, а не частина. І солдат і командир озброєні однаково, і однаково є представниками влади.
Але влада це і відповідальність. Кому багато дано, з того багато і спитають. Тому солдат починає почувати відповідальність за усе, що знаходиться у зоні його впливу. Все, що відбувається навколо його торкається. Якщо когось хтось обікрав чи образив недалеко від місця розташування, то це неповага до влади. Виходить солдат не дуже добре справляється, як влада, і має щось зробити, спробувати встановити справедливість, щоб усі бачили, що він, то є гарна, сильна та правильна влада, яку необхідно поважати. Також часто буває, що солдати діляться з місцевим населенням, своєю їжею, допомагають знедоленим. Адже це все їх зона відповідальності, як у шерифів з вестернів.
Водночас не варто забувати про інший бік влади. Про випробування владою. І про те, що вбивши дракона можна самим перетворитися на аналогічну тварину. Якщо у твоїх руках зосереджена така повнота абсолютної та первинної влади, то що заважає трішки попросити «підданих» дати тобі те, чого тобі дуже хочеться? Ой, не попросити, а наказати, ми ж про владу говоримо. Адже ти озброєний, могутній, і в решті решт не шкодуєш свого життя дбаючи про них. Чому б їм не дати тоб м’яса та горілки просто так, з поваги до тебе, твоєї сили і самовідданої служби? Це не про ті численні випадки, коли де дійсно від щирого серця допомагають солдатам. Це про відчуття свого права узяти те, що хочу не рахуючись з підвладними. І тут окрім власної совісті та командирів ніхто не стане на заваді. Так і відбуваються прикрі випадки злочинів та мародерства, про які часом пишуть у ЗМІ. Бо влада розбестила непідготовлені душі. Саме так, як це відбувається з центральною та місцевою владою. Правда прем’єр-міністр, чи голова місцевої ради, не приходять до тебе зі зброєю забрати пляшку чи ковбасу, вони це можуть зробити менш явно для звичайних громадян, але не менш відчутно.
Так до чого це я? Коли солдат повертається у суспільство, він повертається вже звиклим до того, що він є влада. Він визначає чи ти винен чи ні, він слідкує та дбає про все, що навкруги і для нього само-собою, що будь який громадянин-не-солдат має виконувати його волю. Це не тому, що він герой, і всі йому винні. Просто це для нього нормально і звично.
А ті солдати, що користуються інтернетом, ще й читали, що суспільство спить і бачить, як з війни повернуться солдати, та наведуть лад, покарають винних, та всі заживуть щасливо. І це добре вписується в звичну картину. І це підштовхує і далі брати на себе відповідальність за все навкруги. Бачу несправедливість – не бачу перешкод. А ще й ці люди навкруги, вони так дивляться на людину у формі, солдату може здатися, що це через те, що вони очікують від нього якогось подвигу. Очікують, що він не прогнеться під несправедливість, заступиться за слабкого, що й надалі він буде героєм на вістрі атаки. Тобто діятиме як тоді, коли він був єдиною владою.
Дещо тормозить ці процеси у голові лиш те, що солдат ще пам’ятає трохи правила суспільства за яким він жив, і хоча вони вже задавнені, та не такі свіжі як участь у бойових діях, але не так просто узяти і вершити свої порядки. Та й може здатися, що він вищий за ті правила і хоче лиш добра. Але якщо психіка і здоровий глузд солдата працюють добре, то він справиться з цим, і зрозуміє, що він вже не боєць і не влада, і це може спрацювати автоматично, на рівні підсвідомості. І тоді він прийде до того, що він гідний поваги і пошани за свій вибір, за свій вклад у майбутнє країни та всіх громадян, але він знов має грати за певними правилами.
Дуже добре, якщо солдат знаходить законні шляхи для реалізації свого прагнення брати на себе відповідальність за все навкруги та нести добро і справедливість. Якщо навкруги усі йому допомагатимуть у цьому. Це допоможе не глушити, а трансформувати те, що змінилося у його особистості так, щоб він не лише не мав проблем з законом, а й досягав нових перемог, та здобував ще більше поваги до себе. Це може бути громадська діяльність, чи власний бізнес, будь що, де він матиме інструменти, змінювати світ так як він вважає кращим для усіх. Так, ми не побачимо наших Бетманів, Рембо, що вершать своє правосуддя застосовуючи фізичне насилля, але чи щасливі долі навіть у тих вигаданих супергероїв? Мирний шлях може дати більше поюсів.

Немає коментарів:

Дописати коментар