пʼятниця, 12 лютого 2016 р.

25 квітня - контракт та відправка у в\ч3027

На наступний день ми зібралися вже з речами біля КПП військової частини 3066.
До нас вийшов молодий чоловік з накрученим чубом та повідомив тим, хто зібрався, що він комбат. Його вигляд не дуже вселяв надію. Багато хто тоді носив чуб. І я теж. Ми всі були різношерстними, але так дивно виглядав лише комбат.
Зачитали список тих, хто пройшов медкомісію та спецперевірку. Щось виправляли. Далі ми знов мали заходити до приміщення де отримували бланки контракту, і ще писали заяву на вступ, та дозвіл на проведення спецперевірки нас. При чому, спецперевірка вже була проведена, ми пройшли її, а дозвіл на її проведення писали заднім числом. 

Офіцери мали підписувати контракт на п`ять років, а рядові - на три. Оскільки я не навчався на військовій кафедрі, то був рядовим, а контракт мій був до 25 квітня 2017 року.
Ця бюрократична тяганина призводила до неправильних тлумачень, зіпсованих бланків та нервів. Ще й, як завжди буває у таких випадках, на всіх не вистачало кулькових ручок, та столів. Писали і притуляючи бланки до стін і де завгодно. Бігали випрошували один у одного ручки. Це було наше перше випробовування.
Доки чекав на вільну ручку, ознайомився з нормами забезпечення військовослужбовців, які висіли на стендах.
Нас то розпускали, то шикували. Зачитували списки, відмічали. Ще раз відмічали. Щось розповідали про те, що ми їхатимем на полігон. Що там база тренувань спеціальних підрозділів. Шикуватися на перекличку доводилося разів сім.
Я з товаришом відлучався до метро купити з воду та поїсти шаурму і ми трохи спізнилися на чергове шикування. Довелося мені стати з правого краю шеренги. Через це, коли дали команду – праворуч, а потім - рушати, я опинився направляючим у колоні. Іти ми мали до автобусів, які стояли на території частини, але не через КПП, а через бічні ворота.
 Марширувати я трохи вмів, з Самообороную натренувався. А от команда «праве плече вперед» застала мене зненацька. На ній я розгубився і мене довелося підкоригувати.
Тож я вів колону, тримаючи речі у руках, до наших автобусів крізь ворота. Біля воріт стояв солдат та здійснював військове вітання.
Автобусами були Богдани з тонованим склом. Місць вистачило усім. Не пам’ятаю, чи довго ми чекали, але врешті решт рушили на полігон. Було дуже зворушливо, наче ми першачки. Ще не знаємо ні один одного, ні вчителів, і ось-ось побачимо нашу школу.
А той самий солдат біля воріт проводжав нас військовим вітанням, що робило цю мить ще більш урочистою. Ми їхали у Нові Петрівці, нове життя.

Немає коментарів:

Дописати коментар