четвер, 11 лютого 2016 р.

Memento mori

"Ми смертні, лише тіні та тлін" 
к/ф "Гладіатор"
У житті бувають моменти, коли стикаєшся з обставинами, які нагадують невблаганну стихію. Раптово розумієш, що ти перед ними лише піщинка. Потрапиш під хвилю, і понесе тебе. Тоді нарешті розумієш, що сучасне життя дало нам ілюзію захищенності, безсмертя та верховенства людини над усім, що її оточує.
Особливо, це стосується міст – штучного світу, який розлабляє і розбещує. Там можна зовсім позабути про базові потреби людини, і поринути у самореалізацію, амбітні плани, відпочинок, сучасне життя мегаполіса, духовні практики.
Для більшості містян лише туристичні походи можуть повернути відчуття вразливості. Дати відчути себе не носієм інтелекту, статусів, бажань, а крихкою істотою з м’яса та кісток. Зрозуміти ціну безпеки, даху над головою, ситості, склянки гарячого напою. Зрозуміти покинутих на вулиці тварин.
Особливо, якщо ти один проти усього.
У такі моменти, коли розумієш, скільки ти маєш подолати, відчуваєш, скільки випробувань у тебе ще попереду. Тоді уява малює картини, як би було комфортно, аби був не тут, а десь вдома. Може ти вчинив нерозумно, полишивши зону комфорту? Але яка б не була відповідь, вже не можна заплющити очі, а розплющивши, раптом опинитися у комфорті. Ось, що означає - реальність. Зробивши свій вибір, ти маєш випити чашу до дна. І, мабуть, повернутися сильнішим.
Тоді в уяві бачиш, як за кілька десятків, чи сотен кілометрів люди живуть звичайним життям. Страждають від дріб’язкових проблем, планують щось насправді неважливе, кудись поспішають, чи відпочивають, обговорюють політику і один одного. Вони не розуміють, як це безглуздо. Не розуміють, що вони такі самі смертні істоти, як і ти.
І думаєш про тих, хто тебе знає. Вони теж живуть звичайним життям, не розуміючи, що ти зараз, у ці самі секунди борешся за своє існування. Аби вони знали, то може б зупинилися, та подивилися на все іншими очима. Чи ні? Дуже важливе питання..
Солдати – це ті, хто краще за подорожніх розуміє вразливість людської природи. Їх вчать бачити та користуватися вразливістю ворога, і зменшувати свою. Хоча, «вчать», це не дуже вірно сказано. Інструктори лише дають інструкції. Навчає, зазвичай, життя. А також смерть.
Настає час, коли навкруги рветься земля. І повітря, аби могло, то рвалося б теж. Але не може. Тому лише розносить свист чиїхось, чи нічийних куль та мін. Такий, неприємний свист, який відчувається фізично. Метал співає про те, що може зробити з людиськами, які забули про свою вразливість і грають з долею. Як він може проробити у тобі отвір, чи розірвати на шматки, і все. І дехто від того співу втрачає глузд. І від того пекла, що його супроводжує.
З досвідом починаєш розуміти різницю у тих акомпониментах. Між звичайним обстрілом, та ударом, коли ворог кидає все на твоє знищення. Переносяться вони зовсім по-різному. Другий варіант часто стає джерелом важких психологічних травм для виживших.
У таких ситуаціях теж приходить думка про те, що ти залишив десь «там». Про свій вибір. Про людей з дурними стражданнями. Про друзів і близьких, які не знають, що саме зараз відбувається з тобою, і живуть, як завжди. Та не завжди на цю думку є більше миті.
Зараз, коли вже у безпеці, буває переглядаю, що пише хтось знайомий у інтернеті. І раптом хочеться побачити, що саме він писав, що його турбувало у моменти, коли ти боровся за життя, коли захищав у тому числі і його спокій. Гортаєш історію, а перед очима дві картинки, які колись мали місце одночасно – твоя, і іншої людини. Твої думки, і думки їншої людини у той самий момент.
Люди, не забувайте про те, що і про вас може саме зараз згадує якийсь солдат, перебуваючи на межі в кількох сотнях кілометрів від вас. Може це щось змінить у вашому житті. Я не про те, щоб ви носили чорне і плакали весь час. Живіть більш справжньо, наче це у вас та межа життя і смерті. Не турбуйтесь про дрібниці, які того не варті. І пам’ятайте про нас.
Солдати, що вижили, повертаються, і добре бачать, що усі вразливі. Що всі живуть у вигаданому світі, на який дмухнеш, і розсипеться він, як картковий будиночок. І виявиться, що вони такі самі істоти з м’яса та кісток. І мало хто з оточуючих готовий до цього. Мало хто загартував свій дух і може кинути виклик невблаганним обставинам. Мало хто розрізняє справжнє і несправжнє.
Memento mori. Пам’ятайте, що смертні, щоб жити по-справжньому.

Немає коментарів:

Дописати коментар