четвер, 4 лютого 2016 р.

Як Самооборона Майдану міліцію охороняла

Після втечі Януковича уся міліція поховалася. Навіть ДАІ. Взагалі то без них було не так і погано, але тривати й далі так не могло. Злочинність швидко б допетрала, що настали її золоті часи.
Оскільки міліція боялася розправи з боку людей, і не безпідставно боялася, то необхідно було легітимізувати міліцію. Оскільки вони серед Києва, а не десь у Ростові, то фраза «я ЛЄГІТІМНИЙ!» їм би дуже дорого обійшлася. Бо кожен захотів би переконатися на дотик у легітимності. Єдиний, хто міг їх легітимізувати реально, це Самооборона Майдану. Адже центр Києва контролювався нею, і всі про це знали.
Ось з цим проханням до нас і звернувся десятник – «Міліціонери бояться виходити на вулицю і працювати, їм потрібна ваша охорона! Хто згоден?»
Хоч майже у кожного була паранойя по відношенню до міліції, знайшлася достатня кількість добровольців. І серед них я. Я одягнув усяку страшненьку і важку імпровізовану броню. Не для захисту від підступних міліціонерів, звісно, а для того, щоб звичайні люди могли легко ідентифікувати мене як бійця Самооборони Майдану, а не підозрювали, що я якийсь там тітушка підозрілий, чи провокатор.
За нами приїхав автобус, який до цього возив беркут та ВВшників. І ми одразу поринули у мєнтовський світ. Було досить неприємне відчуття, тому ми весь час жартували щодо можливих варіантів нашого об’єднаного патрулювання. І обмінювалися телефонами на випадок, якщо щось трапиться, чи міліція виявиться дуже неспортивною та злопам’ятною, і почне нас вовтузити втрьох на одного. Тобто, виявиться нашою звичайною міліцією.
Автобус привіз нас кудись у напівпромисловий закуток, де був плац. На плацу вишикувалися біля своїх машин патрульні. Ми повиходили, і також вишикувалися у шеренги.
Після ввічливого знайомства та означення нашої важливої міссії нас почали змішувати. На одну машину було 3 міліціонера (один з них з автоматом АКСУ) та один самооборонівець. Це виглядало наче у школі садять «мальчік-дєвочька».
Розподілили і мене у один з екіпажів. Охороняти ми мали ділянку у районі колишніх «Кличковських дальніх барикад», на розі вулиць Шовковична та Лютеранська. Я не додумався роздобути собі поїсти перед виїздом. Це все майданівська звичка до того, що завжди прийдуть волонтери і тебе нагодують. А от товаріщі міліціанєри питання харчування задумали вирішити заїхавши на службовому автомобілі у магазин «тут нєдалєко».
Заїхати – заїхали. Я купив собі тонкий заварний хлібець, нарізаний скибочками, та сардельки і мінеральну воду. Сіли ми у автомобіль і поїхали на нашу ділянку. Але.. ну, міліція не врахувала дечого..
Їхати повз Верховну Раду було нерозумно. Останніми днями там постійно було повно народу, а ми ж у МІЛІЦЕЙСЬКІЙ машині! Я не надто переймався, яким шляхом ми їдемо, поки не побачив, що ми серед натовпу.. ультрас! Вони стояли з плакатами, здається, з вимогами нарешті вирішити справу Павличенко. Ну, це мабуть «найвдаліша» компанія для нєлєгітімної міліції..
У нашу машину полетіло сміття, ультрас гаряче «вітали» міліцію, і все вказувало на те, що у когось буде веселий день. Мої підопічні зблідли і з їх вигляду можна було здогадатися, що вони все розуміють. Навіть АКСУ і бронік не врятували б. Ну, хіба що самим застрелитися.
Я на ходу відчинив двері машини, щоб мене було добре видно, і прокричав, що це моя міліція і самооборона усьо контроліруєт. Люди одразу розслабилися, і помітно розчарувалися. А наскільки розслабилися бідні трударі правоохоронної ниви, не передати словами. Здається, я став у них гєроєм пятілєткі.
Але шок у них мабуть не дуже пройшов, бо запхали вони машину у двір будинку та ще й поглибше, щоб можна було спокійно перебути якось ніч.
Один з мешканців будинку зацікавився міліцією, і після мого пояснення усієї щєкотлівої ситуації, запропонував заходити поїсти-попити до нього, бо він не спатиме до ранку.
Ми трохи познайомилися. Відчувалося напруження. Ніхто не довіряв достатньо один одному. Та й ситуація якась не дуже зрозуміла виходила. І у кого який статус – незрозуміло. Ясно тільки, що вони боялися кудись вийти, і  боялися що з ними зроблять, якщо зі мною щось станеться, чи я пожаліюся на них.
Але вказані вище два страхи входили у протиріччя один з одним. Бо на відміну від них я був налаштований слідкувати за правопорядком на ввіреній нам території, а не спати заховавшись у підворітті. А відпускати мене самого патрулювати їм не дозволяв другий страх. А раптом мене хтось вдарить чи підстрелить? Одразу ж на них подумають і чекатиме їх люта розправа.
Міліціонер з автоматом, помітивши моє зацікавлення, сказав, що то велика відповідальність і честь – носити автомат. Далеко не кожному міліціонеру дозволяють його брати до рук. Вони проходять багато тестувань, перевірок та навчань перед тим, як їм дозволять отак швендяти з автоматами. Тепер, після участі у бойових діях, мені смішно згадувати оте пихате вихваляння.
Лиш розпочалася ніч, як двоє міліціонерів вляшлося спати, домовившись мінятися. А я розмовляв з тим, який залишився. Він виявився непоганим співрозмовником. Ми говорили на різні болючі теми.
Він виходив з тої точки зору , що міліція – то закон. І дехто з них і підтримував майдан, але боявся не виконати наказ. Розповідав про те, що він якось стояв у строю проти проти протестантів. Здається, на Банковій 1-го грудня. І тільки він одягнув шолом, як прилетів камінь і вирубив його. Очуняв вже коли його виносили звідти.
Він розповідав, що не слід ділити на міліцію і беркут. Треба на всіх казати – міліція. Вони всі міліція, просто найкращих відбирають у Беркут. І його знайомих теж відбирали туди.
Я ж розповідав про те, що до певного моменту не міг кинути камінь. Навіть коли біля мене рвалися їх гранати і самі «правоохоронці докидували до мене каміння. Все до того моменту, поки я не побачив вранці 18-го лютого як «мирний наступ» Майдану закидували камінням тітушки, а міліція спостерігала і не вмішувалася. Тоді я зрозумів, що вони не правоохоронці, а злочинці, бандити на службі влади.
З останнім твердженням мій співрозмовник погодився. А от про захист Ввшників і те, що я не килав камінням до 19-го лютого жодного разу, він, як виявилося пізніше, не повірив. Якось зірвався і таки сказав «Зачєм ти говоришь нєправду?!». У його розумінні Самооборона Майдану мала складатися з людей, у яких року по плечі у крові невинних міліціонерів.
Зі мною зізвонилися волонтери, і привезли на всю нашу змішану компанію багато смачнючих бутерів та кави. Міліціонери спочатку не вірили своєму щастю, та стидалися їсти майданівські канапки, поки я не запросив їх. Але пити напої відмовилися, бо може отруйного чого намішали.
Коли я захотів трохи попатрулювати вулицю, співрозмовник пішов зі мною. А перехожі на нього реагували зневажливо, Хто подивиться з явним призирством, хто плюне йому під ноги. А одна жіночка накинулася на нього з усіма претензіями, які у її були до міліції. Я їй казав, що він нормальний, він зі мною патрулює. На що вона сказала – ти хороший, а він всеодно негідник, як усі.
- Бачиш, як до нас ставляться? – сказав він, коли людей вже не лишилося.
-  Але ж я їм кажу, що ви нормальні..
-  А якби тебе не було, вони б взагалі нас розірвали..
З розмов з’ясувалося, що у київській міліції киян майже немає. Усі звідкісь їдуть. Житомир, Вінниця, Чернігів і т.д. Щоб заробляти гроші для сімей.
І їм доведеться усюди давати хабарі. І вони просто не уявляють, як цього не робити. У них нема внутрішньої сили протистояти цьому. Або впливає страх перед розправою. Бо іноді з’являються принципові Міліціонери з великої літери, але мусора їх зживають  зі світу. Часто у прямому значенні цих слів.
Найбільша різниця їх з народом те, що це для них не більше, ніж робота. Спосіб заробляти на життя. І мало хто готовий піднятися над цим.
Я казав – «Які ж ви правоохоронці, якщо вся ваша служба пронизана зличнами. Злочин на злочині!». А він ніби і погоджувався, але дивився на мене як на дурного ідеаліста, не розуміючи, як це щоб міліція, і не вчиняла злочинів.
До нас надійшла інформація, що з одного патрулю самооборонівці пішли, не витримавши "компанії".
А в іншому випадку до змішаного патруля підійшов дід. Дістав обріз рушниці, навів на міліцілнерів, та спитав представника Самооборони - чи то нормальні менти, бо якщо ні, то він їх порішить на місці.
В результаті всі злишилися цілі, а дід з рушницею зник. Звісно, дід порушував закон, але у той час усі так робили, навіть міліція включила нас до патруля не дуже законно. Тому діда можна зрозуміти, ще кілька днів тому міліція з автоматами стріляла у людей і він не міг беззбройним почуватися захищеним.
Мене запитали, чому так сталося, чому дід так віднісся до міліції? Бо для них це життєво важливе питання. Я пояснив наступним чином:
- певні особи діяли як банда, і вчиняли важкі злочини з застосуванням вогнепальної зброї
- у них є ознака належності до цієї банди - форма
- громадянин бачить людей з вогнепальною зброєю, та ознакою належності до банди, тож у нього є підстави запідозрити їх у підготовці до вчинення тяжких злочинів, які громадяни зобов'язані припиняти. Далі вже за ситуацією..
Так і спробував діяти той дід.
Вночі якийсь автокран з вантажівкою приїхав і став завантажувати бетонні блоки, якими колишня влада перегороджувала центральні вулиці Києва. Я сказав, що потрібно з цим розібратися, чим дуже засмутив своїх міліціонерів. Мабуть, так само вони дивляться на молодих, які тільки но приходять на службу, і мріють перемогти злочинність.
Але мусили піти. Виявлося, що блоки мають відвезти на укріплення якоїсь там церкви, і все узгоджено. Я зідзвонився з комендатурою Майдану, і мені через деякий час підтвердили, що все гаразд, і блоки не цуплять.
Я просидів зміну ще з іншим міліціонером, і мене запитали, чого це я не сплю. Я наприклад вважав, що спати неможна, потрібно стерегти спокій міста, бо ж знаю їх. Навіть як щось побачать, то не вплутуватимуться.
Але я таки трохи подрімав, не засинаючи повністю. Було холоднувато у машині.
Вранці я собі попрощався з ними і пішов пішки на Майдан вниз по Лютеранській. Ідучи, я розмірковував, чи зробив я все можливе, щоб міліція зрозуміла народ, якому служить.
Сподіваюсь, перехід до патрульної поліції трохи перетрусить склад правоохоронних органів і їх розуміння правильного і неправильного так, щоб нормою стала відданість та законослузняність, а не боягузство, корупція та право на злочин.

Немає коментарів:

Дописати коментар