понеділок, 8 лютого 2016 р.

За що ми воюємо. Відповідь на дурне питання.

Одне з найдурніших питань, які мені доволилось чути на мирній території України, це «За что ти ваюєш?». З жалісливою варіацією «І за що ж ви там воюєте, біднесенькі?», та самовиправдальною – «Я вот нє панімаю, за что ваєвать, за Парашенка?».
Загалом, можна сказати, що до тих, до кого не дійшло дотепер, до тих навряд чи дійде колись.. Їм зручніше «нєпанімать». Це ніби дає право жити як раніше. Показує, ніби вони раціональні, і саме тому всіляко уникають захисту Батьківщини, а зовсім не через трусість та меркантильність. Одночасно цим вони намагаються знецінити статус захисників, бо дуже ревниво ставляться до того, що народ став більше цінити воїнів, а не їх «статус».
Але, я все ж відповім на запитання. Вдам, ніби воно дійсно коректне, і можна зрозуміти їх «нєпонімаю». Ну, може в них критична нестача об’єктивної інформації, чи вади у роботі мозку. Тобто доведеться «розжовувати» елементарні речі.
Чому питати військових про таке нелогічно взагалі?
Військовослужбовці прямо дають клятву усьому украънському народу захищати цілісність та суверенітет України. Не владі, не Порошенку, а усім громадянам, живим та ненародженим. І кожен громадянин може розраховувати на тебе. На те, що:
- його так просто не полишать беззахисним.
- не скажуть – «Пускай Данбасс сам себя защищаєт».
- не скажуть – «Як дійдуть до мого населеного пункта, от тоді я їм покажу!».
Адже, «Український народ» це не народ твоєї області, району, міста чи села, а уся територія України. Якою ти її прийняв, складаючи присягу, такою маєш передати наступним поколінням, коли закінчиться твій життєвий шлях. Або, принаймні, робитимеш все для виконання цієї обіцянки.
Ідіотизм фрази «Як дійдуть до мого населеного пункта, от тоді я їм покажу!» просто клінічний. Таким крайнім ідіотизмом грішить відомий усім Тітушко:
«..Но если враги, не дай Бог, подойдут к Белой Церкви, или ближе к Киеву, если опасность будет угрожать моим родным, моим друзьям, моему городу и его жителям, тогда я возьму в руки оружие и если надо будет — сформирую здесь своих единомышленников в батальон, и мы здесь будем давать им жесткий отпор — только так, а ехать туда пушечным мясом... извините, это не логично.»
Уявімо собі. Ворог захопив усе Лівобережжя. Підійшов до Києва. Але у Білій Церкві його зупинить батальйон ім. Тітушко (з.. "тітушок"? ги-ги). Якщо захочуть, звісно. Але якщо захочуть, то ворогу тут точно буде кінець. Хм.. бо так «логічно». Дуже «логічно» захищати свій дім, коли вже його обстрілюють, і коли сили захисників зменшилися.
Це той випадок, коли невміло маскують свій страх і відсутність громадянської честі за «логікою».
Але повернемось до клятви громадянам. Я знаю, що на окупованій території є громадяни, які дуже чекають на те, що їх там не залишать, і виконають свій обов’язок, щодо захисту цілісності та суверенітету. Мені особисто, і через товаришів, передавали слова надії та благання – не залишати їх. І це було від жінок з «зони АТО», яких немає кому захистити. Які мають право розраховувати на нас, бо ми обіцяли.
Це про тих, для кого виконяння тобою присяги не пусте місце, а те, від чого залежить життя та здоров’я. Але це невичерпний перелік. Цього може вимагати будь-який громадянин України , і тобі має бути достатньо. Ну, хоча б і я. Я прямо кажу, що я, як громадянин України, не звільняю себе і нікого іншого від даної військової присяги.
А ще є ті, хто не просто бажає того, щоб ми захистили цілісність та суверенітет України, а ті, які щоденно переживають та моляться. Збирають гроші, продукти та інше і відправляють солдатам. Ті, хто приїзжає підняти бойовий дух словом та концертами. Вони вже й самі мають свій фронт боротьби за Україну.
Якщо ти маєш військове звання, і у тебе виникають питання «Зачєм?», тобто ти не бачиш причинно-наслідкового зв’язку між клятвою та її виконанням, то вітаю, твоя честь – пусте місце. Відмовитися і ухилятися різними способами, це є прямою зрадою абсолютно конкретних людей, які на тебе розраховують. І тут «зрада» іде не від осіб, яких було обрано у органи влади, а особисто від тебе. Тобто, одна частина народу зраджує іншу.
А що робити тим, хто не складав присяги? Звернемо увагу на Конституція України, де сказано:
«Захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.»
«Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.»
Тобто, навіть якщо ти прямо і не обіцяв цього, але вже зобов’язаний.
Наостанок я залишив фактори, які залежать від особи, і у кожного можуть бути свої.
Ось мої:
- Я вважаю, що тобі належить тільки те, за що ти відповідаєш. Так от, Україна та свобода моїх співгромадян - це зона моєї відповідальності. Я, як і багато моїх побратимів, склав присягу українському народу добровільно вже після початку агресії РФ.
- Я хочу повернути громадянські свободи та правопорядок на захоплені території. Заради тих, хто цього чекає, дітей, які ще нічого не розуміють, тих, хто допомагає мені, та вірить у мене та Україну.
- Я хочу захистити інші населені пункти та регіони від захоплення їх ворогом. А вести неминучі бойові дії логічніше ближче до баз ворога, ніж до власної домівки.
- Мене просили про це жителі окупованої території. Серед них є ті, хто особисто бачив, як з РФ шурували колони техніки.
- зацитую гімн УПА, який увесь є великою відповіддю на питання "За що?": 
"Веде нас в бій борців упавших слава
Для нас закон, найвищий то наказ -
Соборна Українськая держава
Вільна й міцна, від Сяну, по Кавказ" 
Наприкінці, зазначу - певною мірою я виконав свої бажання. Я доклав зусиль до звільнення Слов'янська. Звісно, це далеко не весь мій вклад, але Слов'янськ показовий. Мир та правопорядок повернувся туди. І я бачив вдячність мешканців цього міста, яких ніхто не примушував іти на контакт з солдатами, але вони за власним бажанням ішли до солдат, щоб подякувати і якось допомогти. Коли ми проїзжали повз Слов'янськ знову, і зупинилися, до нас підійшла мама з маленькою дитиною. Сказала, що її дитина сплела браслети для захисників, та хоче їх нам подарувати. І подарувала. І подякувала за те, що ми робимо.
Комусь ще потрібні слова?

Немає коментарів:

Дописати коментар