пʼятниця, 13 січня 2017 р.

Тилове забезпечення

Побут солдата нагадує побут дитини. І у ставленні до військових і до дітей теж прослідковуються аналогії. Про це я вже писав тут.
То як, невже солдати інфантильні, і у цьому криється джерело їх проблем?
Чи випадково так сталося, що у армії є тилове забезпечення? Може це навмисно вигадали масони для розбещення кращих синів Батьківщини?)
Для невоюючої армії ще можна посперечатися з цього приводу. Дійсно, робота не важка, стабільна, пільги усякі, житло, їжа. Саме це й призвело до того, що злетілися на військову службу в мирний час ті, кого там бути не мало.
Інша справа під час бойових дій. Тоді тилове забезпечення від країни та волонтерів дозволяє більше зосередитися на виконання своєї важкої і важливої функції. Так, часом доводиться заправляти транспорт за свої гроші і т.д.., але ж це винятки, а за правилом це все має бути забезпечене.
Приймаючи участь у бойових діях, де час не нормований і зусилля та небезпека також не нормовані. Солдат не має можливості сказати "Ой, всьо! Я втомивсь, нехай син Порошенка робить бліндаж!". Солдат завжди відпрацьовує свою тушонку і галетне печиво "Візит". Потом і кров'ю. І військовий механізм, якщо працює досить добре, не дасть солдату відволікатися на дрібниці від відпрацювання.
Чи схоже на інфантилізм? Ні, скоріше це нагадує роботу конвеєра. Ти маєш свою ділянку роботи. яка є частиною більшого. І ти відчуваєш себе частиною чогось більшого. І тушонка з галєтами та цинками патронів, що періодично з'являються, підтверджують це.
І тут приходить черга наступного фактору впливу тилового забезпечення. Це моральна підтримка. Волонтерські цукерки й кава означають більше ніж продукти харчування. Це як знак від інших громадян - "Ти потрібен нам! Ти наш захисник, ми сподіваємося на тебе і будем підтримувати усім, чим можемо.". Такий меседж важко переоцінити. Він тримає у важку хвилину. Пам'ятаю, як збирав після бою желейні цукерки з Києва. Нехай і припорошені землею. Думаєте, для мене це була просто халявна їжа?
Ось є цивільний, який на відміну від бійця добре знає поточні ціни на хліб та комуналку, але його дратує сама думка про війну і можливу свою мобілізацію, він не бажає цього бачити. І є солдат, що розуміє, що він і є останнім форпостом і не має права дати слабину, перекласти свою відповідальність на іншого, але геть відірваний від економічної ситуації, і звиклий до того, що його потреби якось-там задовільняються без його активної участі. Звісно, є інші приклади, але для ілюстрації я візьму їх, тим більш, що статистично солдат і цивільний виглядають саме так. Як бачимо, звична для людей включеність у економічні процеси в умовах війни не є синонімом відповідальності чи "дорослості". Так само і тимчасове випадання з неї не свідчить про зворотнє. Нові реалії породжують нові виміри.
Людина, яку загартувала війна, яка навчилася бути на вістрі військового "конвеєра", може і у цивільному житті вправно торувати шлях. Може здобувати щось важливе для суспільства.
Але ж як бути без тилу? Без психологічної і мінімально необхідної матеріальної підтримки, яка була частиною військового "конвеєру". Як йти у бій за нову країну, коли за квартиру не плачено, їсти хочеться, "дємбєльські" гроші вже скінчилися. Та й оточуючі вже не звертають так уваги, як колись, коли ти був діючим військовим. Повернутися до колишнього життя, яке ти вже переріс? Чи попроситися назад до нового життя, військової родини? А якщо не беруть за станом здоров'я?
На щастя, в Україні передбачена деяка підтримка учасників бойових дій. Та й активна громада і тут не залишить захисника без підтримки. Головне тут сприйняття усього цього.
Якщо ветеран сприйме усю різноманітну допомогу як шану за минуле, як "пенсію", то він і перетвориться на пенсіонера, що живе минулим і користі з якого лише бувальщини розповідати.
Але можна сприйняти пільги й соціальну допомогу як інвестицію у перспективних громадян. Як особливу стипендію найкращим студентам. Так, ти її заслужив, але вона дана не для почивання на лаврах, а для того, щоб досягати більшого.
Особисто я зараз маю безкоштовний проїзд і деякі виплати.
І це не про економію (економії на проїзді десь 200 грн на місяць).
Це тил. Він більше ніж економія. У тебе зникає якась турбота, а натомість з'являється відчуття підтримки. З підтримкою простіше кинути себе безоглядно у якусь справу і рвати, як на війні. Чому власне "як"? НА ВІЙНІ! Війна триває. Якщо зараз ми у резерві, то це не значить, що тепер поза війною.
Дістаючи посвідчення УБД, я знову і знову нагадую собі, хто я є, і яка моя місія.
Солдат завжди стократно відпрацьовує кожну банку тушонки, літр пального, добре слово. Вірю, чи то зі зброєю, чи без не підведу і відпрацюю.
Вже відпрацьовую. Ми відпрацьовуємо.
P.S. Звісно, часом, щоб стати дійсно перспективним, варто проаналізувати себе, свої абсолютно нові сильні сторони, та позбавитися від слабких (наприклад, флешбеків). Був час, коли я просто валявся у ліжку і всі справи викликали роздратування. Але це минуло. І у вас мине

Немає коментарів:

Дописати коментар